Василь Федюк
Експерт з питань регіонального розвитку та залучення інвестицій, Проект ЄС "Підтримка політики регіонального розвитку в Україні"

Індустріальні парки є ефективним механізмом залучення інвестицій в регіональний і місцевий економічний розвиток, збільшення зайнятості населення, пом'якшення диспропорцій в економічному розвитку регіонів. Будучи найкращою формою ведення бізнесу, вони є дієвим інструментом стимулювання високотехнологічного промислового виробництва цілих країн або їх окремих регіонів.

Діяльність індустріальних парків поширена як у країнах з розвинутою ринковою економікою (США, країни Західної, Центральної та Східної Європи тощо), так і в тих, що знаходяться на різних етапах становлення ринкових відносин (країни Азії, СНД та ін.). Наприклад, на сьогодні в США функціонує понад 400 індустріальних та технологічних парків, у Китаї – 54, в Росії – 36, в Чехії – більше 144, в Угорщині – 206, в Румунії 49, в Словаччині – 38, в Туреччині – 264.

У світі існує значний позитивний досвід, за якого індустріальні парки стають вагомим чинником залучення до регіонів потужних інвесторів, передових технологій, завдяки чому створюються нові робочі місця та збільшуються надходження до бюджетів. У такий спосіб уряди багатьох країн та регіональна й місцева влади застосовують цей інструмент (а також інші різні типи спеціальних економічних режимів) для реалізації своїх стратегій та завдань економічної політики.

З метою залучення інвесторів в індустріальні парки різні країни застосовують доволі широкий перелік інструментів підтримки: надання податкових і митних пільг та преференцій, забезпечення підготовки необхідних кваліфікованих кадрів, компенсація частини соціального страхування, надання доступу до транспортної та логістичної інфраструктури і навіть співфінансування інвестиційних проектів (наприклад, прямий трансферт, пільговий кредит тощо).

Однак, передусім, підтримка діяльності індустріальних парків з боку держави (та місцевої влади) полягає в здійсненні інженерної підготовки ділянки, забезпеченні постачання газу, електричної та теплової енергії, води, функціонування системи водовідведення, проведення та налагодження транспортних комунікацій (автомобільні дороги, доступ до портів, аеропортів, залізничних колій), розбудові прикладної інфраструктури (адміністративні будівлі, складські приміщення тощо).

Отже індустріальні парки є юридично відокремленими цілісними земельними ділянками, призначеними головним чином для розміщення промислового виробництва. Їх інвестиційна привабливість зумовлена низкою факторів:

• земельні ділянки облаштовані зовнішньою інфраструктурою, що суттєво скорочує для інвестора "час до ринку" (Держава субсидує інвестиційну діяльність, знижуючи реальні витрати бізнесу, що створює інвестиційний клімат, привабливий для інвесторів);
• учасник отримує послуги керуючої компанії з облаштування та інжинірингу, супровід дозвільних і погоджувальних процедур (практично забезпечується супровід інвестора за принципом "єдиного вікна");
• додаткові сервіси керуючої компанії: бізнес-послуги, користування логістичними об'єктами, діловою та іншою інфраструктурою є ще однією перевагою для інвестора;
• кластерний підхід та ефект синергії від близького розміщення суміжних виробництв є характерною ознакою сучасних індустріальних парків;
• ознаки вільної економічної зони – встановлення в межах парку особливого режиму ведення бізнесу (пільги, преференції тощо) – разом із створеною інженерно-технічною і промисловою інфраструктурою забезпечують найсприятливіші умови для бізнесу.

До числа позитивних соціально-економічних ефектів, що генеруються індустріальними парками, можна віднести підвищення обсягу інвестицій в національну економіку, зростання кількісних та якісних показників розвитку промислового виробництва, сприяння досягненню оптимального торгового балансу країни, створення робочих місць і збільшення рівня заробітних плат. Індустріальні парки сприяють швидкому і значному залученню інвестицій в регіональний розвиток, розвитку малого і середнього бізнесу, ефективному використанню місцевих природних і людських ресурсів, підвищення експортного потенціалу регіонів, зростанню їх конкурентоспроможності загалом. Також розвиток індустріальних парків дозволяє економічно, екологічно та естетично структурувати населені пункти, звільнивши міста (житлові масиви, ділові та рекреаційні зони, парки культури та відпочинку) від промислового виробництва, допомагає покращити якість життя та екологічний стан у відповідному населеному пункті.

Галузева спеціалізація індустріального парку має бути обрана з урахуванням державних пріоритетів стосовно промислового розвитку країни, а також ресурсного, науково-дослідницького, кадрового потенціалу й стратегії розвитку регіону (території), в якому передбачається розміщення парку.

Не менш важливим є питання управління та власності, механізму залучення інвесторів. Ключовими суб'єктами індустріального парку є його ініціатор, керуюча компанія та учасники (інвестори), як це зображено на рисунку.

Українські регіони, які відчувають гострий дефіцит інвестиційних ресурсів і здебільшого мають застарілу структуру промисловості, мають активно розвивати індустріальні парки, які мають стати необхідним чинником стимулювання інвестицій у промислове виробництво та покращення його галузевої структури.

Водночас при цьому слід враховувати, що створення індустріальних парків не може бути самоціллю. Також не слід кожній громаді намагатися створити власний індустріальний парк, слід враховувати те, що поблизу вже може функціонувати чи створюватися подібний парк.

Прийняттю відповідного рішення має передувати серйозний аналіз таких ініціатив та їх оцінка на відповідність таким основним критеріям:

• наявність та кваліфікація робочої сили;
• транспортна доступність: магістралі, якісні внутрішні дороги, аеропорти, порти, близькість до кордону (є додатковою перевагою);
• зручність розташування (міська або приміська зона, під'їзд, залізнична гілка);
• наявність (близькість) мереж енергозабезпечення, інженерно-технічної інфраструктури;
• наявність потенційних інвесторів, передусім якірних;
• готовність місцевої влади надавати інвесторам пільги і преференції (місцеві);
• ставлення населення до інвесторів та зайнятості на виробництві;
• доступ до сировини та її вартість (з урахуванням потенційної спеціалізації);
• відповідність вимогам чинного законодавства (розмір, цільове призначення земельної ділянки);
• "юридична чистота" земельної ділянки (неможливість оскаржень та судових спорів);
• один власник (бажаний чинник задля уникнення потенційних суперечок серед власників);
• екологічна придатність (незабрудненість території);
• відсутність потреби у значних адаптаційних роботах (вирівнювання, знімання шару чорнозему, очищення від забрудненості).

При цьому слід мати на увазі, що наявність індустріального парку не компенсує слабкої і неефективної роботи місцевої влади щодо створення привабливого місцевого інвестиційного клімату, маркетингового просування регіону та залучення і супроводу інвесторів.

Cтаття опублікована у віснику РЕГІОНЕТ "Стратегія розвитку" №1.